Випуск 27, № 3-4 (2015)

Увесь випускPDF
Окремі статті
Денисик Г.І.
АНТРОПОГЕННО-ЛАНДШАФТОЗНАВЧИЙ ПРОГНОЗ

Розглянута проблема розвитку антропогенно-ландшафтознавчого прогнозування, зазначено, що його специфіка у передбаченні майбутніх змін не окремих геокомпонентів або природних умов, а «образу» уже наявних ландшафтних комплексів, особливо зародження і становлення нових, на цей час відсутніх. Обґрунтовано, що у процесі розробки антропогенно-ландшафтознавчих прогнозів необхідно враховувати таке: антропогенний вплив на природу не обмежується лише створенням інженерної споруди і вплив її на прилеглі ландшафти здійснюється не вибірково, а загалом; обов’язковим є врахування специфіки парагенетичних ландшафтних комплексів; складність прогнозування зумовлена нерівномірністю антропогенних «поштовхів»; необхідною складовою прогнозування є виокремлення територіальних структур, особливостей їх розвитку у майбутньому; необхідність складання прогнозних ландшафтознавчих карт; прогноз має бути «жорстким», детальним і максимально точним. Антропогенно-ландшафтознавчий прогноз неможливо розробляти без взаємозв’язку з іншими видами прогнозів: загальноландшафтознавчим, географічним, при цьому мати на увазі, що часто прогнозування суттєво полегшується наявністю галузевих або загальногосподарських прогнозів розвитку окремих регіонів. Зазначено, що розвиток антропогенно-ландшафтознавчого прогнозування є значимим як для розвитку теорії антропогенного ландшафтознавства, так і практики.
Ключові слова: антропогенний ландшафт, антропогенно-ландшафтознавчий прогноз, регіон, розвиток, проблема, майбутнє.
PDF
Война І.М.
ВИСОТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА ЛАНДШАФТНЕ РІЗНОМАНІТТЯ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У статті висвітлено теоретико-методологічні основи дослідження висотної диференціації та різноманіття антропогенних ландшафтів Вінницької області. Досліджені чинники впливу висотної диференціації на ландшафтне різноманіття. Виявлено закономірність розподілу антропогенних ландшафтів за висотно-ландшафтними рівнями та типами місцевостей, зв’язок ландшафтного різноманіття з явищем висотної диференціації. Проаналізовані зміни висотної диференціації та різноманіття натуральних ландшафтів на локальному рівні в зв’язку з формуванням антропогенних ландшафтних комплексів. Виділено висотні мікросмуги, які найбільш повно характеризують явище висотної диференціації антропогенних ландшафтних комплексів на локальному рівні. Досліджена висотна диференціація ландшафтних комплексів різних ієрархічних рангів та описана методика обрахування показників топологічного і хорологічного ландшафтного різноманіття на натурних ділянках. Виявлено, що показники сучасного ландшафтного різноманіття суттєво переважають показники відновлених натуральних ландшафтних комплексів. Описані заходи щодо оптимізації та раціонального використання антропогенних ландшафтів з врахуванням їх висотної диференціації та різноманіття Вінницької області.
Ключові слова: антропогенні ландшафти, висотна диференціація, висотно-ландшафтні рівні, типи місцевостей, мікросмуги, ландшафтне різноманіття.
PDF
Рябоконь О.В.
НАТУРАЛЬНО-АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТИ ПОДІЛЛЯ: СТРУКТУРА, КЛАСИФІКАЦІЯ, ОПТИМІЗАЦІЯ

Поділля – регіон стародавнього, активного та різнобічного освоєння природних ресурсів. Не завжди продумане їх господарське використання призвело до корінних змін властивостей та структури натуральних геокомпонентів і ландшафтних комплексів, формування на їх основі антропогенних. На початку ХХІ ст. антропогенні ландшафти займають 92-94% території Поділля. У їх структурі частка натурально-антропогенних складає від 28 до 32 відсотків, однак їх зазвичай досліджують або як власне антропогенні, або ототожнюють з натуральними, що негативно впливає на розробку заходів щодо оптимізації та раціонального використання натурально-антропогенних ландшафтів. Цим і зумовлена актуальність дослідження. На основі польових досліджень структури натурально-антропогенних ландшафтів проведено їх типологічну класифікацію з виокремленням груп: літолого-геоморфологічної, гідрологічної та біотичної. Обґрунтовано регіональні відміни натурально-антропогенних ландшафтів, що призвели до формування регіональних і локальних ансамблів та проведено їх районування, з виділенням 3 округів, 6 областей та 13 районів. Обґрунтовано шляхи та розроблені проекти оптимізації окремих типів натурально-антропогенних ландшафтів Поділля, з метою суттєвого зменшення їх площ та значення у структурі майбутнього ландшафту Поділля.
Ключові слова: Поділля, натурально-антропогенні ландшафти, структура, класифікація, регіональні ансамблі, локальні ансамблі, районування, оптимізація.
PDF
Кізюн А.Г.
СУЧАСНІ СІЛЬСЬКІ ЛАНДШАФТИ ПОДІЛЛЯ: СТРУКТУРА ТА РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІНИ

Розглянуто проблему теоретико-методологічних засад дослідження сільських ландшафтів, виявлена сутність поняття «сільський ландшафт» і «сільський селитебний ландшафт», показано роль і значення сільських ландшафтів у формуванні сучасної структури антропогенних ландшафтів. На прикладі окремого регіону – Поділля розглянуто особливості формування та функціонування сільських ландшафтів залежно від природних і суспільних факторів, їх структура і типологія. В типологічній класифікації сільських ландшафтів Поділля виділено три роди: долинні, плакорно-міжрічкові та «низькогірні», а в їх структурі 12 типів сільських ландшафтів. Надалі роди об'єднані в крайові підтипи і зональні типи. Розроблено класифікацію сільських ландшафтів Поділля: клас – підклас – зональний тип – крайової підтип – тип місцевості і вид. Розглянуто особливості висотної диференціації сільських ландшафтів і в залежності від цього різноманітність їх внутрішньої структури. Враховуючи класифікацію сільських ландшафтів Поділля, їх регіональні відмінності, а також схеми фізико-географічного та господарського районування Поділля, складена схема районування сільських ландшафтів Поділля, де виділено 2 зональних, 4 краєвих та 12 районів сільських ландшафтів. Розглянуто проблему відновлення та оптимізації сільських ландшафтів Поділля, визначено шляхи їх раціонального відродження: об'єднання «двох культур» (попереднього і сучасного досвіду), створення спеціалізованих музеїв і музеїв під відкритим небом, залучення зарубіжних і вітчизняних інвестицій для відродження сіл, їх окремих частин або об'єктів.
Ключові слова: сільські ландшафти, поселення, типи місцевостей, типологія, класифікація, селитебне районування, раціональне природокористування.
PDF
Буряк-Габрись І.О.
ЕТАПИ ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ І ЛАНДШАФТІВ МІСТЕЧОК СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ

Розглянуто проблему періодизації історії пізнання природи і ландшафтів Східного Поділля; зазначено, що виокремлені етапи різні за проміжками часу та змістом подій, однак реально відображають процес формування сучасних ландшафтів містечок досліджуваного регіону. Наявний матеріал дав можливість виокремити такі етапи пізнання природи і ландшафтів Східного Поділля: початковий (до ХІХ ст.) упродовж якого містечка лише зароджувались; історико-природознавчий (ХІХ – 20-ті роки ХХ ст.) – етап сумісного пізнання історії формування і природи містечок; краєзнавчий (30 – 80-ті роки ХХ ст.) – переважали місцеві краєзнавчі конструктивно-географічні дослідження містечок Східного Поділля, ландшафтознавчий (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Зазначено, що підвищена зацікавленість науковців, зокрема географів, істориків, етнографів до пізнання сучасних містечок досліджуваного регіону призвела до розвитку нового напряму у пізнанні цих селитебних структур – етноландшафтознавчого, а також зросла кількість публікацій туристично-рекреаційного спрямування.
Ключові слова: Східне Поділля, містечка, природа, ландшафти, пізнання, етапи.
PDF
Канський В.С.
ЛІСОВІ АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТИ ПОДІЛЛЯ

Основними методичними підходами до пізнання лісових антропогенних ландшафтів є просторово-часовий аналіз умов і процесів функціонування сучасних лісових антропогенних ландшафтів Поділля. Досліджено проблеми типології та класифікації лісових антропогенних ландшафтів, визначено критерії виділення їх регіональних структур. Обґрунтовано періодизацію і виділено шість етапів формування і розвитку лісових антропогенних ландшафтів Поділля: етап експериментального освоєння лісових ландшафтів і початкової їх антропогенізації (до І тис. до н.е.); етап початку комплексного освоєння лісових ландшафтів (І тис. н.е. – ХІІ ст.); етап активного формування лісових антропогенних ландшафтів (ХІІІ – початок ХVІІ ст.); етап знищення лісових ландшафтів в результаті розвитку лісових промислів та кораблебудування (середина ХVІІ – початок ХІХ ст.); етап промислового освоєння (середина ХІХ – початок ХХ ст.) і сучасний етап формування лісових антропогенних ландшафтів (ХХ – початок ХХІ ст.). Досліджена сучасна структура лісових антропогенних ландшафтів Поділля, проведена їх класифікація за різними ознаками, дана характеристика умовно-натуральних, похідних та лісокультурних ландшафтів, визначено спектр несприятливих мікроосередкових процесів, характерних для різних таксономічних структур. Виявлені і досліджені регіональні особливості лісових антропогенних ландшафтів, проведено їх районування з виділенням структур. Структури: Зональні: А – Лісопасовищна, Б – Лісопольова. Крайові: І – Малополіська, ІІ – Подільська, ІІІ – Придністерська, ІV – Придніпровська, V – Побузька та 14 районів. Складено прогноз розвитку, визначено й обґрунтовано основні напрямки покращення, раціонального використання та охорони лісових антропогенних ландшафтів Поділля.
Ключові слова: лісові антропогенні ландшафти, структура, класифікація, умовно-натуральні, похідні та лісокультурні ландшафти.
PDF
Гришко С.В.
СУЧАСНА ЛАНДШАФТНА СТРУКТУРА ПІЩАНИХ КІС АЗОВСЬКОГО МОРЯ (НА ПРИКЛАДІ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ПРИАЗОВ’Я)

На підставі опрацювання матеріалів лісомисливських господарств регіону та особистих польових досліджень вперше зроблено аналіз ландшафтної структури піщаних кіс північно-західного узбережжя Азовського моря, використовуючи комплексний географічний підхід. Проведені дослідження дали змогу дослідити історію створення лісових масивів піщаних кіс узбережжя, видовий склад та природно-антропогенні умови їх існування. Дослідження доводять, що якість лісових насаджень залежить від засоленості, механічного складу, ступеня зволоженості ґрунтів та типу місцевості. Деревно-чагарникові насадження піщано-черепашкових кіс Азовського моря зростають у несприятливих лісорослинних умовах. Це зумовлено наявністю бідних ґрунтів піщаних і супіщаних різновидів, надто мінералізованими підґрунтовими водами, розташуванням на навітряних схилах північних і північно-східних румбів, а також значним антропогенним навантаженням. Лісокультури лісових масивів кіс представлені посухостійкими видами з акації білої, сосни кримської, маслинки вузьколистої і сріблястої, скумпії звичайної, різних видів тополь (Боллє, пірамідальна).
Ключові слова: деревно-чагарникові насадження, лісовий масив, ландшафтна структура, лісорослинні умови, піщана коса, Північно-Західне Приазов’я.
PDF
Хаєцький Г.С.
АКВАЛЬНІ І ВОДНО-БОЛОТНІ АНТРОПОГЕННІ ЛАНДШАФТИ ПОДІЛЛЯ

Розглянуто особливості формування та розвитку аквальних і водно-болотних антропогенних ландшафтів, що зумовлено багатовіковим, активним й різнобічним використанням водних ресурсів Поділля. Це призвело до повної трансформації річкової мережі, заміни її аквальними (водосховища, ставки, канали) та водно-болотними (перехідні екотони) ландшафтними комплексами. Встановлено, що ставки Поділля належать до заплавного, руслового, схилового та вододільного типів місцевостей. Розташування та приуроченість ставків до відповідного типу місцевостей визначає їх ландшафтну структуру, особливості розвитку та функціонування. До корінної перебудови ландшафтної структури річкових долин (річищ та заплав) призвело також будівництво річкових та заплавних каналів. Зазначено, що внутрішньоаквальна ландшафтна структура ставків і водосховищ Поділля залежать від рельєфу дна затопленої території та специфіки суміжних ландшафтів. Занесення і замулювання ставків, водосховищ та інших антропогенних водних об’єктів призводять до формування мілководних ландшафтних комплексів, які є основою функціонування та розвитку водно-болотних антропогенних ландшафтів. Аквальні і водно-болотні антропогенні ландшафтні комплекси, інженерно-технічні споруди, внаслідок прояву речовинно-енергетичних потоків з ландшафтами суміжних територій формують єдиний водно-суходільний антропогенний парадинамічний ландшафтний комплекс. Запропоновано і обґрунтовано шляхи оптимізації процесів взаємодії аквальних і водно-болотних антропогенних ландшафтів з ландшафтними комплексами суміжних територій.
Ключові слова: аквальні ландшафти, антропогенні ландшафти, водно-болотні ландшафти, внутрішньоаквальні ландшафти, екотони, парадинамічні комплекси.
PDF
Вальчук-Оркуша О.М.
СУЧАСНІ ДОРОЖНІ ЛАНДШАФТИ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ

У статті розглянуто особливості та закономірності формування дорожніх ландшафтів на прикладі Східного Поділля виділено та обґрунтовано п'ять етапів формування дорожніх ландшафтів Східного Поділля: 1) локальних доріг тимчасового призначення (до V ст. до н. е.); 2) субмеридіональна (вододільній) системи доріг військового та торговельного призначення (IV ст. до н. е. – ХІІ ст.); 3) радіальних систем доріг і дорожніх ландшафтів з власними назвами (ХІV – XIII ст.); 4) початковий етап формування сучасних дорожніх ландшафтів (ХI – середина ХХ ст.); 5) етап реконструкції дорожніх ландшафтів Східного Поділля (60-ті роки ХХ ст. – Початок ХХІ ст.). Вивчено структуру дорожніх ландшафтів, виділені їхні регіональні типи – Придністерський низькогірний, Подільський рівнинний і Поліський низинний. Геохімічні особливості дорожніх ландшафтів вивчені в геохімічних дорожніх вузлах, відрізках і ділянках. На основі екологічного аналізу дорожніх ландшафтів та їх взаємозв'язків з оточуючими ландшафтами виділені дорожні екозони, вивчені різні варіанти їх прояви. У структурі дорожніх екозон Східного Поділля виділені і обґрунтовані одинадцять мікроекозон: дорожнього відводу, геологічного, техногенного впливу, хімічного забруднення, знищення та забруднення ґрунтів, атмосферного та енергетичного забруднення, світлового впливу, естетичного та ландшафтного забруднення, вивчені їх пара-динамічний взаємозв'язку з прилеглими ландшафтами. Проведено районування дорожніх ландшафтів Східного Поділля, виділено чотири дорожніх округи: Середньо-Придністерський, Подільський, Середньо-Придніпровський, Поліський і шість дорожніх районів. Визначено основні проблеми природокористування в дорожніх ландшафтах та розроблено рекомендації щодо оптимізації дорожніх ландшафтів Східного Поділля, включаючи і їх заповідання шляхом створення музеїв під відкритим небом, заповідних дорожніх дільниць і окремих ділянок.
Ключові слова: дорожні ландшафти, ландшафтно-технічні системи, геохімічний аналіз, дорожні екозони, мікроекозони, заповідні дорожні об’єкти, оптимізація.
PDF
Безлатня Л.О.
КУЛЬТУРНІ ЛАНДШАФТИ МІЖЗОНАЛЬНОГО ГЕОЕКОТОНУ «ЛІСОПОЛЕ-ПОЛЕ» ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У РОЗБУДОВІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ

У статті розглянуто сучасні проблеми розбудови регіональних екомереж України серед яких виокремлено непродумане запозичення теоретичних основ формування екомереж у західноєвропейських країнах, відсутність в Україні необхідних площ культурних ландшафтів, недостатнє використанні у процесі розбудови екомережі України антропогенних ландшафтів тощо. Показана необхідність об’єднання Дністерсько-Дніпровської частини Галицько-Слобожанського екокоридору з міжзональним геоекотоном «лісополе-поле» Правобережної України, що дасть можливість значно підвищити різноманіття ландшафтних комплексів цієї структури та її стійкість до антропогенних навантажень. Доказано, що основою формування Галицько-Слобожанського екокоридору мають бути культурні каркасні (селитебні і дорожні) та фонові (сільськогосподарські і лісові антропогенні) ландшафти, при наданні значної уваги і гуманістичним (рекреаційним і сакральним) ландшафтам. Звернено увагу і на суттєве значення мікро- і мезекоосередків у структурі екокоридору, зокрема байрачних лісів, покинутих ставків, садів і навіть поселень.
Ключові слова: натуральні ландшафти, міжзональний геоекотон, розбудова, екомережа, Правобережна Україна, екоосередок, ландшафтний комплекс.
PDF
Квасневська О.О.
ПРОСТОРОВО-ЧАСОВИЙ АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Проаналізовано формування топонімів Вінницької області, встановлено взаємозв’язки географічних назв з соціально-історичними та географічними явищами. У процесі розробки теми використано історичні методи дослідження (історико-хронологічний, аналіз історичних документів, карто-графічних джерел), а також застосовувались картографічний, лінгвістичний, і методи польових досліджень. Результати: проаналізовано історію дослідження і розвиток топонімів Вінницької області упродовж тривалого часу, показано роль антропогенного чинника у формуванні та розвитку топонімів; розглянуто значення давніх описів території, літописи, твори перших істориків та географів, картографічні матеріали для процесу пізнання топонімів; охарактеризовано основні причини формування топонімів, процес їх зміни упродовж окремих часових зрізів. Проаналізовано утворення антропогенних назв від діяльності людини та від навколишнього середовища, проаналізовано та структуровано топоніми Вінницької області: з’ясовано виняткову роль народної географічної термінології у формуванні топонімів. Результати дослідження мають наукову цінність для ряду наук: географії, історії, археології, мовознавства. У комплексі з історичними та археологічними даними отримані результати допоможуть наочніше відтворити картину заселення Вінницької області.
Ключові слова: Подільське Побужжя, топоніміка, часові зрізи, Вінницька область, значимість топонімів; райони.
PDF
Канська В.В.
ІСТОРИКО-ЛАНДШАФТОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ АНТРОПОГЕННИХ ЗАПОВІДНИХ ОБ’ЄКТІВ ПОДІЛЛЯ

У статті проаналізовано попередній досвід досліджень антропогенних заповідних об’єктів та сформульовано визначення «антропогенний заповідний об’єкт». Під антропогенними заповідними об’єктами розуміємо об’єкти, у яких наявні чи переважають докорінно змінені натуральні і (або) заново створені компоненти і ландшафтні комплекси, що мають чи набули унікальних властивостей і потребують заповідання. Детальний аналіз природно-заповідного фонду Поділля дав можливість зробити висновок, що в його структурі близько 62% заповідних об’єктів антропогенного, 26% – спірного і 12% – натурального походження. У майбутньому збільшення кількості та площ заповідних об’єктів Поділля можливе лише завдяки антропогенним. Постійно зростаючу роль та значення АЗО в структурі природно-заповідного фонду Поділля підтверджує й історія їх формування. Досліджено чинники формування антропогенних заповідних об’єктів, виокремлені та обґрунтовані етапи їх формування у межах Поділля: розбудова сакральних АЗО (до ІХ ст.); переважання зоофітологічних антропогенних заповідних об’єктів (ІХ – ХІІІ ст.); занепад формування АЗО (кінець ХІІІ – початок ХVІІ ст.); заповідання кустарних ландшафтно-технічних систем (ХVІІ – перша половина ХІХ ст.); формування АЗО на основі переважно промислових та садово-паркових об’єктів (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.); початок наукового обґрунтування створення антропогенних заповідних об’єктів (20-80-ті роки ХХ ст.); сучасний етап (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Розроблена класифікація антропогенних заповідних об’єктів та способи їх зображення на картах. У структурі класу антропогенних заповідних об’єктів Поділля виділено і схарактеризовано їх підкласи, групи і типи. Визначено індивідуальні та локальні підходи до збереження та відновлення антропогенних заповідних об’єктів, можливості їх раціонального використання в процесі розбудови регіональної екомережі. Реєстр АЗО – не лише складова, але й основа формування регіональних екомереж і національної екомережі України загалом. Уже в найближчому майбутньому антропогенні заповідні об’єкти домінуватимуть у природно-заповідному фонді держави.
Ключові слова: Поділля, антропогенний ландшафт, антропогенний заповідний об’єкт, просторо-во-часовий аналіз, класифікація, заповідання, раціональне використання.
PDF
Гудзевич А.В.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ІДЕНТИФІКАТОРИ ІДЕЙ РЕГІОНАЛЬНОСТІ У ПІЗНАННІ ЗЕМНИХ РЕАЛІЙ

Проаналізовано методологічні та світоглядні передумови використання фундаментальних конструктів ідей регіональності для адекватного відображення елементів геопростору. Визначено роль методологгічних підходів, передусім історико-культурного, у розвитку концептів розрізнення земних реалій з відповідним їм понятійним означенням. Акцентовано увагу на виконання одним із ключових понять, «геосвітом», місії «вузлового» (геоекотонного) підрозділу планетарного і регіонального рівнів геосистемної ієрархічної організованості в рамках видимого геопростору. Геосвіт є умовою виявлення об’єктивно існуючих в його рамках компонентів з відповідним фіксуванням меж різних таксономічних рівнів. З іншого боку, найвищий таксон регіонального виміру – частина світу є результатом авторських узагальнень, підготовлених тривалою історією розвитку географічних досліджень. Він базується на ланцюзі методологічних принципів, які розширюють і конкретизують уявлення про просторову неоднорідність поверхні Землі на даний час, та водночас, є уособленням позиціонування території й індивідуального спектру ландшафтних комплексів в планетарній системі. Запропоновані основні світоглядні орієнтації понять «геосвіт», «регіон» і «частина світу» на предмет їхнього використання в практичній площині формування природничо-наукового й гуманітарного знання уможливлюють вироблення єдиних підходів науковців і практиків (географів, геологів, культурологів, політиків тощо) в означенні макрорегіону (частина геосвіту, історико-географічний регіон) та сприйняттю інших просторово-територіальних виділів планетарного та регіонального рівнів.
Ключові слова: земний простір, частина світу, регіон, геосвіт, територія.
PDF
Удовиченко В.В.
ТАКСОНОМІЧНА СИСТЕМА ТИПОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ ВІДНОВЛЕНИХ ЛАНДШАФТІВ ТЕРИТОРІЇ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

У представленій статті подано результати структуризації ландшафтів у вигляді ієрархічної блокової моделі. Окреслено таксономічну систему типологічних одиниць, що було використано під час створення ландшафтної карти території Лівобережної України. Розкрито зміст класифікаційних категорій (від відділу ландшафтів до виду), подано критерії їх виділення та обґрунтовано значущість застосування. Виявлено та охарактеризовано основні системоутворюючі, атрибутивні, ієрархічні та функціональні зв’язки, які існують та склалися у ландшафтних комплексах того чи іншого таксономічного рівня.
Ключові слова: класифікація, таксон, класифікаційна одиниця, ландшафт.
PDF
Зеленко С.Д.
КОМБІНАТИВНА КЛАСИФІКЦІЯ КЛІМАТО-АРЕАЛОГІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ЛІХЕНОБІОТИ

Результатом розробки теоретичних і методологічних підходів до вивчення географічного поширення лишайників стало створення комбінативної класифікації клімато-ареалогічних елементів ліхенобіоти. На основі теоретичної моделі диференціації геосистем суходолу виділені 5 клімато-ареалогічних елементи: гумідний, аридний, субнівальний, субтропічний, субекваторіальний, а також 11 субелементів, в залежності від розміщення у певній півкулі. Елементи і субелементи є варіативно-елементарними одиницями класифікації і відображають зональні риси ліхенобіоти. Для кожного субелемента визначені регіональні типологічні одиниці, які відображають: а) геоморфологічний тип: рівнинний, гірський інваріанти; б) тип континентальності: континентальний, помірно-континентальний інваріанти; в) терра-аквальний тип: узбережно-океанічний (абразивно-акумулятивний), долиннно-річковий (ерозійно-акумулятивний) інваріанти. Регіональні типологічні одиниці є інваріантно-ідентифікаційними одиницями класифікаціями. Комбінативна класифікація клімато-ареалогічних елементів буде ефективним засобом подальшої розробки комплексних еколого-географічних досліджень ліхенобіоти.
Ключові слова: ліхенобіота, клімато-ареалогічний елемент, варіант, інваріант, симетрія.
PDF
Чиж О.П.
ЛІСОСТЕПОВІ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ В СТРУКТУРІ СЕРЕДИННОГО ЛАНДШАФТНОГО ПОЯСУ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ РІВНИНИ

У статті розглянуті унікальна природа і ландшафти Лісостепових Полісь як особливих територій з азональною природою, їх роль і значимість у розвитку і функціонуванні лісостепу України. Виділено та обґрунтовано три етапи в процесі вивчення Лісостепових Полісь: 1) часткових досліджень окремих компонентів природи (середина ХІХ – початок ХХ ст.); 2) детальних геолого-геоморфологічних і геоботанічних досліджень (30-60-ті роки ХХ ст.); 3) комплексних ландшафтних досліджень (70-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Визначено та обґрунтовано чинники формування Лісостепових Полісь, показано вплив цих чинників на формування азональних особливостей їх ландшафтів, розглянуто Лісостепові полісся в структурі Серединного ландшафтного поясу Східноєвропейської рівнини в межах України. У структурі лісостепових ландшафтів Правобережної України виділені полісся – Мале, Подільське (Летичівське, Прибузьке, Десенске і Собське), Нижньороське, Ірдинське та ін. Проведено порівняльний аналіз природи і ландшафтів Лісостепових Полісь та навколишніх регіонів лісостепу (на прикладі Подільського Полісся), виявлені і досліджені парадинамічні взаємозв’язки між ними, обґрунтовано наявність ландшафтних парадинамічних макро-, мезо- і мікросистем орографічного типу. У висотної диференціації Лісостепових Полісь виділені три рівні: низинний, рівнинний і височинний. Детально проаналізовано структуру антропогенних ландшафтів лісостепових Полісся на прикладі Подільського Полісся, розглянуті можливості їх оптимізації шляхом формування єдиної системи заповідних об’єктів, поліпшення структури та формування у майбутньому регіональних національних природних парків, зокрема «Подільське Полісся».
Ключові слова: лісостеп, Лісостепові полісся, природні та антропогенні ландшафти, раціональне природокористування.
PDF
Страшевська Л.В., Корінний В.І.
ГЕОСАЙТИ ПОДІЛЬСЬКОГО ВЕНДУ

Завдяки своєрідній геологічній будові на території Поділля зустрічається значна кількість різноманітних геосайтів, серед яких особливу цінність мають стратиграфічні геосайти вендської системи, які є важливим науковим та інформаційним ресурсом для вивчення історії геологічної розвитку Землі. Зважаючи на участь України в міжнародному проекті «Геосайти» та беручи до уваги унікальність вендських відкладів Поділля і неповторність геосайтів, які їх репрезентують, низку геосайтів ми рекомендуємо внести до списку об’єктів геологічної спадщини європейського значення. Серед кількох десятків достойних уваги об’єктів ми зупинилися на дев’яти, які відповідають усім критеріям проекту. До них належать: Вищеольчедаївське відслонення, Ломозівське відслонення, кар’єр Дністровської ГЕС, Ямпільське відслонення, Борівський яр, Нагорянське відслонення, Сокілецьке відслонення, Гораївське відслонення, Китайгородське відслонення. Особливе значення надається вивченню літологічного складу і фаціальних особливостей порід зазначених відслонень. Виділені геосайти не однотипні і не дублюють один одного; кожний з них унікальний і представляє якусь частину опорного розрізу верхнього венду Придністер’я. Розглянуто сучасний стан охорони геологічної спадщини на території Поділля, існуючий і перспективний заповідний статус об’єктів.
Ключові слова: геологічна спадщина, геосайт, Поділля, вендська система, Дністерський опорний розріз венду, стратиграфічне розчленування.
PDF
Стефанков О.Л.
З ІСТОРІЇ ПІЗНАННЯ ПРОЦЕСУ ОСТЕПНІННЯ ПОДІЛЬСЬКОГО ПОБУЖЖЯ

У статті зроблена спроба розглянути пізнання процесу остепніння сучасних природи і ландшафтів Подільського Побужжя; зазначено що це репрезентативний регіон дослідження не лише для лісостепу Правобережної, але й України загалом. Проаналізовано наявні не чисельні матеріали щодо пізнання процесу остепніння ландшафтів Подільського Побужжя і виокремлено та обґрунтовано на основі, етапи: побічних (непрямих) даних про остепніння ландшафтів регіону (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.); підтвердження остепніння Подільського Побужжя у процесі детальних геокомпонентних досліджень (20-80-ті роки ХХ ст.) і ландшафтознавчого пізнання процесу остепніння природи і ландшафтів регіону (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.); зазначено, що у подальшому може бути виокремлено більше етапів, а у їх структурі періоди. Виокремлені етапи неоднакові за проміжками часу і змістом, однак поки що реально відображають процес пізнання остепніння лісостепових ландшафтів Подільського Побужжя. Найбільш детальне пізнання процесу остепніння досліджуваного регіону відбулося упродовж третього етапу у зв’язку з формуванням у Вінницькому педуніверситеті школи антропогенного ландшафтознавства. Подальші дослідження будуть спрямовані на пізнання остепніння різних ієрархічних типів ландшафтних комплексів.
Ключові слова: Історія, пізнання, процес, остепніння, ландшафти, Подільське Побужжя, розвиток.
PDF
Гладкий О.В.
ІНФОРМАЦІЙНО-ВИРОБНИЧІ ЦИКЛИ ЯК НОВИЙ МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ

Розкрито сутність інформаційно-виробничих циклів (ІВЦ), що забезпечують нові високоінноваційні механізми розвитку територіально-виробничих систем (ТВС). Сама ідея їх дослідження заснована на класичному радянському вченні М.М. Колосовського про енерговиробничі цикли (ЕВЦ), які сприяють раціональному розміщенню промислових підприємств навколо певного технологічного процесу і на основі використання окремих видів сировини, палива та енергії. Однак, в нових постіндустріальних умовах, подібний ресурс для розвитку ТПС закладається, насамперед, у сфері інформації, нових технологій та інновацій. У роботі подана порівняльна характеристика концепцій енерговиробничих та інформаційно-виробничих циклів, заснована на відмінностях підходів їх формування та цілей функціонування. Розкрито основні концептуальні положення ІВЦ в рамках яких проведено аналіз видової структури і механізмів формування інформаційно-виробничих циклів, а також особливостей їх застосування в процесі господарського розвитку території з метою підвищення їх економічної ефективності та поліпшення рівня життя людей. Також, основний акцент у роботі зроблено на розвитку інновацій та ноу-хау, а також на їх впливі, який виявляється у сфері раціонального розміщення промислового виробництва та формуванні високих показників економічної ефективності підприємств.
Ключові слова: інформаційно-виробничий цикл, територіально-виробнича система, інновація, інформаційні технології, дифузія інновацій, енерговиробничий цикл, економічна ефективність.
PDF
Маркун В.Р.
ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Розглянуто зовнішню торгівлю як систему заходів, що здійснюються країною, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, на захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних товарів. Визначено головних торгових партнерів, охарактеризовано структуру експорту й імпорту країни. З’ясовано, що товарна структура зовнішньої торгівлі України має чітко виражений сировинний характер. Основу товарної структури експорту представляють недорогоцінні метали й вироби з них, продукція хімічної промисловості, мінеральні продукти. У загальному обсязі імпорту товарів переважають мінеральні продукти, машини, устаткування, продукція хімічної промисловості, засоби транспорту. Основні позиції структури експорту послуг займають транспортні послуги, зокрема, трубопровідного транспорту. В імпорту послуг також найбільшу частку в загальному обсязі складають транспортні послуги. З’ясовано, що значні надходження серед країн ЄС здійснювались із Німеччини, Польщі, Італії, Угорщини. Основними товарами, які закуповує Україна в Європейських країн, є паливо мінеральне, нафта і продукти її перегонки, механічні та електричні машини, пластмаси, полімерні матеріали, фармацевтична продукція. Найсуттєвіші експортні поставки серед країн ЄС здійснювались до Польщі, Італії, Німеччини та Угорщини. Україна задовольняла потреби цих країн в чорних металах, рудах, електричних машинах, зернових культурах, жирах та олії тваринного або рослинного походження. Зазначено, що стратегія нарощування національного експорту полягає не тільки в збільшенні його обсягів, а й в створенні довгострокових конкурентних переваг, стабільному розширенні та якісному поліпшенні на їх основі позиції України.
Ключові слова: зовнішня торгівля, імпорт, експорт, товарна структура, торгівельні відносини.
PDF
Чернова Г.В., Денисик Б.Г.
ТЕРИТОРІАЛЬНО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КОМПЛЕКС ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Стаття присвячена дослідженню територіально-рекреаційного комплексу Вінницької області України, який є важливою регіональною ланкою в загальнодержавній територіальній організації рекреаційної діяльності населення. Актуальність питання зумовлена необхідністю проведення аналізу функціонування та розвитку територіально-рекреаційного комплексу Вінниччини в цілому, та кожного рекреаційного району зокрема. Адже зважаючи на значні рекреаційні ресурси у різних регіонах України, виникає потреба наукового обґрунтування рекреаційної діяльності та створення найбільш сприятливих умов для життя і відпочинку людей. У статті проведено аналіз факторів формування ТРК Вінницької області. У процесі дослідження здійснена комплексна бальна оцінка рекреаційно-ресурсного потенціалу, визначено коефіцієнти рекреаційної цінності території області та її адміністративних районів. На основі структурного аналізу проведена структуризація ТРК Вінницької області – проаналізована компонентна та територіальна структури. Особлива увагу звернена на розвиток оздоровчо-спортивної рекреації в області. Обґрунтована роль міста Вінниці, як поліфункціонального рекреаційного центра ТРК, що має досить забезпечену матеріально-технічну базу. Показано рівень сучасного рекреаційного використання території Вінницької області, визначені основні напрямки і конкретні рекомендації для поліпшення рекреаційної діяльності на території області в умовах трансформації економіки України.
Ключові слова: рекреація, рекреаційна діяльність, територіально-рекреаційний комплекс, рекреаційно-ресурсний потенціал, територіальна організація, рекреаційний район.
PDF
Колотуха О.В.
МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СПОРТИВНОГО ТУРИЗМУ

Розроблена схема методики суспільно-географічного дослідження спортивного туризму як складного соціально-економічного геопросторового явища, яка включає п'ять послідовних етапів: підготовчий, на якому визначається соціальне замовлення на розвиток системи спортивного туризму, розробляється концепція дослідження; концептуально-інформаційний, на якому розробляється суспільно-географічна модель спортивного туризму, визначаються основні концептуальні підходи дослідження; аналітико-статистичний, присвячений аналізу геопросторової організації спортивного туризму; регіональний аналіз та оцінка функціонування системи спортивного туризму (на прикладі України); обґрунтування пріоритетних напрямків вдосконалення системи спортивного туризму в світі та в Україні через розробку стратегії розвитку спортивного туризму на основі маркетингових методик. Визначено, що у дослідженні геопросторової організації спортивного туризму використовуються як загальнонаукові – системно-структурний аналіз, статистико-економічний, аналітико-статистичний, аналітико-оціночний, історичного аналізу, так і спеціальні наукові підходи (системний, кластерний, геопросторовий, просторово-ресурсний) та методи – картографічний, порівняльно-географічний, польових експедиційних досліджень, суспільно-географічного районування та інші.
Ключові слова: спортивний туризм, геопросторова організація спортивного туризму, просторово-ресурсний підхід, спортивні рекреаційно-туристські ресурси.
PDF
Цюпа Т., Суліговський Р., Бернат Т.
МУЗЕЙНИЙ ПРОСТІР МІСТА КЕЛЬЦЕ (ПОЛЬЩА)

В статті характеризується комплекс музеїв міста-побратима Вінниці – Кельце (Республіка Польща) та їх виставкова діяльність. Музеї пропонують шість різних типів виставок – історичні, біографічний, мистецькі, історії природи, мартирологічні та інші поряд з іншими різноманітними видами додаткових заходів для відвідувачів. Найрізноманітнішою є діяльність Національного музею у м Кельце з науково-обґрунтованою диференціацією багатої експозицією виставкових предметів. Найбільша активність в організації виставок властива також і Музею іграшки та ігор. Підкреслюється широка освітня діяльність келецьких музеїв для різновікової публіки через її різні форми – музейні уроки, лекції і семінари, а також наукові читання, мистецькі вечори, поетичні програми, мультимедійні лекції, а також літературно-музичні концерти.
Ключові слова: музеї Кельце, виставки, музейні заходи.
PDF
Атаман Л.В.
ДЕРЕВʼЯНІ ХРАМИ ЯК СКЛАДОВА САКРАЛЬНИХ ПРОСТОРІВ ПОДІЛЛЯ

У статті розглянуто роль та місце дерев’яних храмів Поділля у структурі сакральних просторів. Охарактеризовано найвідоміші дерев’яні храми Поділля, зосереджено увагу на їх значенні у розвитку туристичної галузі регіону. Визначено основні критерії класифікації дерев’яних храмів, принципи їх побудови, характерні ознаки, що стосуються окремо кожної групи дерев’яних храмів. Досліджено й подано кількісні та якісні характеристики відомих подільських дерев’яних храмів, які знаходяться на території Тернопільської, Вінницької та Хмельницької областей, розглянуто регіональні особливості та відмінності. З’ясовано, що у храмовому будівництві Поділля виділяють два типи церковних споруд – тризрубнi одноверхi та тритрубні триверхі, які належать до схiдноподiльської та захiдноподiльської регіональних шкіл, для яких характерна усталеність архiтектурно-будiвельних традицій. Особливу увагу зосереджено на збереженні дерев’яних храмів Поділля як унікальних пам’яток архітектури та мистецтва. Зазначено, що Поділля є унікальним регіоном для розвитку сакрального туризму, адже тут знаходиться значна кількість сакральних пам’яток, основними з яких є дерев’яні храми.
Ключові слова: дерев’яний храм, архітектура, сакральний простір, класифікація, сакральний об’єкт, Поділля.
PDF
Михайленко Т.Ю.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ГЕОГРАФІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ПОДІЛЛІ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – ХІХ СТОЛІТТЯХ

Стаття присвячена одній з ключових проблем методології краєзнавства – його періодизації. Дослідження історії такого складного феномену як географічне краєзнавство, потребує певної формалізації і схематизації знань з використанням як традиційних, так і сучасних наукових підходів. Під періодизацією здебільшого розуміють рефлексивну дію, спрямовану на виділення у часі, у процесі, у житті суспільства чи окремої людини певних періодів, етапів, фаз, стадій, обмежених відповідними хронологічними рамками, датами, віхами, знаковими подіями. Аналізуються наявні моделі періодизації, історичні періоди та етапи розвитку географічного краєзнавства, виділяються ключові постаті, що зіграли значну роль в становленні українського географічного краєзнавства. У краєзнавстві аналізується весь комплекс знань, напрацьований різними науками про певну територію, край: географією, етнографією, історією, економікою, культурологією тощо. Виділення періодів чи етапів краєзнавства дозволяє заглибитись у специфіку кожного з них при одночасному з’ясуванні провідних тенденцій, виявленні загальних закономірностей процесу.
Ключові слова: періодизація, Поділля, географічне краєзнавство.
PDF